Інформація
Пошук

Життя без серединки. Історії успіху ветеранів АТО

  • 24 червня 2016 13:11:00
  • Переглядів: 233

"Дзеркало тижня. Україна"  24.06.2016



Вони повертаються з війни, але їхня війна не закінчується. Їм потрібна перемога щодня. Кожне їхнє досягнення — в роботі, хобі, сім'ї — це маленька перемога.

На форумі "Захоплені життям. Історії успіху ветеранів АТО", організованому проектом "Воїну — гідна праця" ГО "Центр зайнятості Вільних людей", я почула безліч успішних історій. Описала — тільки малу частину. Не тому, що інші не такі цікаві або менш важливі. Просто, щоб поспілкуватися з усіма, не вистачило б ні часу, ні місця на газетній шпальті.

Ці люди досягли поставленої мети не самі. У кожній історії так чи інакше обов'язково звучить: "Я більше не хочу бути аутсайдером. Я вирішив щось зробити, і мене підтримали". Добре, коли поруч є готові прийти на допомогу справою або порадою. І наша місія — тих, хто знає про війну тільки з чуток або з екранів телевізорів, — допомагати й підтримувати, відкидаючи стереотипні кліше: мовляв, усі ветерани — втрачені, агресивні, потенційні алкоголіки… І не навішуючи на них ярлик "афганський синдром". Самі вони кажуть: "Це інша історія, і ми — інші".

Чоловіки й жінки, які побували на війні, самоактуалізовані. Вони усвідомлюють своє призначення в житті й навряд чи коли-небудь це знання втратять. Їх не можна жаліти, не варто ідеалізувати, але їх треба приймати й підтримувати. Соціалізований ветеран, що повернувся з АТО, може стати своєрідним знаком якості. З демобілізації, війни і останнього пострілу нове життя тільки починається. Часто — зовсім інакше, ніж було до війни. Побувавши за волосок від смерті і дізнавшись ціну життя, ветерани зазвичай не готові більше розтрачувати його на дрібниці. Кожному з них війна дала маленький годинник. І своє існування вони тепер вимірюють своїми справами.

Вони готові починати все з нуля, шукають і знаходять себе у всіляких видах діяльності. Часом доволі несподіваних. А інколи це, можливо, тільки перехідний етап до чогось більшого.


<...>


Олександр Матяш до війни був виконавчим директором фірми, яка продавала запчастини до трамваїв та тролейбусів. Служив у батальйоні "Київщина". А повернувшись, відкрив власний бізнес з виробництва зручної чоловічої білизни. Проект розробляв у селищі Новоохтирка, в казармі, в наряді.

"Після восьми годин під палючим сонцем Луганщини виявилося, що труси натерли п'яту точку абсолютно всім бійцям. Ми стали нежиттєздатними як підрозділ, — жартує Олександр. — Насправді дрібниць немає. Якщо на тобі неправильні труси, ти не боєць".


Навички були. Двом активним дітям Олександра постійно треба було щось підшити або підлатати. Пошивши партію трусів на швейній машинці, яка, як каже Олександр, відійшла йому при розлученні з першою дружиною, він спочатку одів себе й товаришів. А коли виявилося, що знайти зручну нижню чоловічу білизну в Україні нелегко, Олександр зі своїм партнером по фірмі вирішили виправляти ситуацію. І невдовзі випустили першу партію чоловічих трусів із діагональним швом під торговою маркою Regata Club.

"Більшість покупців — наші друзі та друзі наших друзів. Кількість покупок за рекомендаціями збільшується завдяки соцмережам. На війні я зрозумів одне: тримайся своїх. Це правило працює і в бізнесі.

Я займався бізнесом до війни, але, повернувшись, зрозумів: робив не те, що хотів би. Шукав себе. Кожен із нас свого сьорбнув. Комусь дісталося більше, комусь — менше. Але там ти звикаєш розраховувати тільки на себе. Як не крути, але коли потрапляєш у скрутну ситуацію, допомоги можна й не дочекатися. Доводиться вирішувати свої питання самостійно. Це, мабуть, та інвестиція, яку багато хто з нас звідти виніс. Принаймні ті, хто не здався й не став жаліти себе. Хочеш вирішити своє питання — вирішуй його самостійно. Ось ми й шукаємо, як".

<...>